• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Інформація про заклад
• Історія

Історія Новокостянтинівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Історія Новокостянтинівської школи бере свій виток від початку ХХ століття. Спочатку школа існувала при церкві, і вчителем був місцевий дяк, а власне школа була відкрита в 1920 році. До цього часу діяли курси лікбезу, на яких навчалися і діти, і дорослі, а незабаром зрозуміли – селу потрібна школа. Перша школа була відкрита в простій селянській хаті, навчалися в ній діти різного віку, всі разом, поділу на класи не було. На превеликий жаль, архівних даних про створення школи не збереглося, тому наша розповідь побудована на спогадах місцевих старожилів. До війни в Новокостянтинівці існувала початкова школа (4 класи) у 1939 році школа стала семирічною. Матеріальне забезпечення школи було дуже низьким. Підручник був лише в учителя, матеріалу для письма теж не було, хто мав - писав на газетах, хто на шпалерах, а в кого і зовсім нічого не було. Ходили до школи не всі діти шкільного віку, причин цього було багато: в одних – не було що взути, в інших – були свої «шкільні університети» - пасти гусей, корів, не всі батьки віддавали дітей на навчання. Зі спогадів Марії Онуфріївни Курінної, 1919 року народження: «В 1928 році я пішла до школи(школа стояла на місці сучасної лікарняної амбулаторії). В приміщенні було 3 класні кімнати, учительська і довгий коридор, що слугував і спортзалом, і актовим залом, і місцем відпочинку. Директором був Микола Григорович Форостіляк. Він та його дружина Ганна Яківна Біге-Форостіляк навчали дітей в двох класах – комплектах. А в 1931 р. директором став Петро Іванович Ківшан, тут же при школі була житлова кімната для вчителів. Пізніше Петро Іванович Ківшан був переведений в Костоватську школу і за зв'язок з партизанами - підпільниками та за організацію місцевої молоді для боротьби з ворогом був страчений фашистами в роки війни. Я любила свою школу, дуже поважала вчителів і сама хотіла стати вчителькою, щоб наслідувати моїх улюблених вчителів. Тож, закінчивши Братське педучилище, прийшла працювати до школи.»

За спогадами Ольги Яківни Назаренко, 1916 року народження, вчитись у школі мали можливість не всі, в сім’ї було 13 дітей, тож Ольга Яківна навчалася лише 3 місяці, а далі допомагала батькам. А ось брат Ольги Яківни – Іван Якович Бабенко вийшов в люди – закінчив школу, потім педучилище, педінститут і прийшов працювати директором до рідної школи, де продовжував трудитися до 1941 року. Стояла школа на місці сучасної амбулаторії, в 1935 році навколо школи посадили в'язи, які є окрасою села і в нинішній час, а груша вже тоді стояла біля школи і радувала дітей своїми соковитими плодами. Всі старожили, згадуючи про школу, згадують роки війни. В ті часи школа працювала, але обов’язкового навчання не було, та й не всі могли відвідувати школу. Багато вчителів постраждали під час фашистської окупації, але особливо вразила всіх доля місцевої вчительки Берти Мусіївни Козуненко. Цю жінку після одруження привіз до села місцевий житель, вона викладала в школі німецьку і українську мови. На той час (30-ті роки) Новокостянтинівська школа вже була семирічною. Випускними класами вважалися четвертий і сьомий. Берту Мусіївну любили і поважали діти, вона щедро ділилася своїми знаннями, теплом своєї душі зі своїми учнями. Її чоловіка в 1938 році було заарештовано (сьогодні вже не пам’ятають причини), і більш ніколи він не повернувся в село. Залишилась вчителька сама з двома дітками(сином і донькою) та старою матір'ю. Разом з односельцями зустріла війну, жила на квартирі у Куцовського Ілларіона, знала про долю євреїв на окупованих землях, тому розуміла, що подібне чекає і на неї. Одного зимового вечора 1942 року до будинку під'їхали поліцаї, діти, розуміючи все, плакали і просили залишити їх у бабусі Дуні (господарки помешкання), але Берту Мусіївну разом з дітьми забрали, а незабаром у Вікторівській балці разом з 11-тьма активістами села Новокостянтинівка стратили. Про неї пам’ятають вдячні учні і жителі села і передають цю історію своїм дітям. 19 травня 1944 року після звільнення села Новокостянтинівка знову запрацювала школа. Директором було призначено Терзмана Івана Дмитровича, який викладав математику і історію. Його дружина, Тетяна Юхимівна, була вчителем початкових класів. Тяжкі це були роки для школи. За парти сіли діти-переростки, класи були переповнені (по 60 і більше дітей), за однією партою навчалися діти-восьмирічки і дванадцяти, - тринадцятирічні юнаки та дівчата. Було відновлене семирічне навчання. В післявоєнні роки вчителями в школі працювали Ганна Андріївна Остапенко, Ольга Назарівна Куцовська, Марія Данилівна Сорока, Віра Іванівна Спінчевська, Ліда Яківна Швед та інші. За спогадами Дембіцької Євгенії Іванівни, 1939 року народження, класи були надзвичайно переповнені, до нашої школи ходили діти сусідніх сіл – Маковеєве, Гражданки та інших. В 1947 році (під час голоду) в буфеті при школі готували для дітей баланду і обов’язково давали риб'ячий жир і вітамінку. Класних кімнат не вистачало, тому навчалися у пустих хатинах, що стояли поряд зі школою. Діти називали їх «Камчаткою», так згадує Блинська Ніна Іванівна, 1936 року народження. В навколишніх селах – Трудолюбівці та Новопетрівці були початкові школи, а в 5 клас ішли до Новокостянтинівської семирічки. Вилікувала рани країна після війни, стали думати про майбутнє, будувати нові школи. В 1958 році прийнято рішення про спорудження в Новокостянтинівці нової типової школи. Споруджувалася ця школа методом народної будови – на ній працювали всі жителі села, всі, кому не байдуже було майбутнє держави. У 1962 році початкову школу (1-4 класи) перевели в нове приміщення, ще не добудоване зовсім, але готове до прийняття малюків. Невідома Ольга Іллівна 1950 року народження згадує: «Я пішла до школи у 1957 році. Навчання проводилося в дві зміни. У першу зміну – молодші школярі, в другу – старші. У 1960 році школа стала восьмирічною. Моєю першою вчителькою була Немировська Зіна Макарівна. Запам’яталося мені, що біля школи кожної зими старшокласники заливали каток, на якому потім гралися цілу зиму”.

Коментарi